Kobiecość po ukraińsku /Жіночність по українському

Być kobietą być kobietą…Ciągle nucę tę piosenkę. Wiem nawet dlaczego. Ostatnio jedna z moich czytelniczek, która wygrała konkurs stylizacja-zagadka, napisała, że chciałaby przeczytać o kobiecości po ukraińsku. Temat bardzo ciekawy, więc zastanawianiu się nie było końca. Co mogę powiedzieć o kobiecości. Zanucę, więc znowu:

„Gdzieś wyjeżdżać niespodzianie, coś porzucać bezpowrotnie,
łamać serca twardym panom, pewną siebie być okropnie…
Może muzą dla poetów, adresatką wielkich wzruszeń?
Być kobietą w każdym calu kiedyś przecież zostać muszę! ”

Słowa wydają się tak bardzo trafne, że nie wiem co mogłabym więcej dodać?! Nurtowało mnie, jednak, pytanie, czy kobiecość w każdym kraju jest jednakowo postrzegana?

Zacznę od tego, czym dla mnie jest kobiecość. To delikatność i troska o bliskie osoby. Chęć zaskakiwania, ale też złość na własne zmienne humory. Spontaniczność w podejmowaniu ważnych decyzji, ale też zastanawianie się godzinami nad kolorem nowych butów. Długie rozmyślanie na głos nad przeszłością, nad zachowaniem innych, nad losem. Marzeniem o dalekich samotnych wyprawach, a przy tym strach przed rozłąką z ukochanym nawet na kilka dni. Łzami wzruszenia przy oglądaniu bajek o księżniczkach, a przy tym mocnym temperamentem.

Nie wiem, czy moje rozumowanie jest bardziej ukraińskie czy może już polskie. Jest po prostu moje!

Do momentu napisania tego tekstu nie zastanawiałam się nad tym, czym dla mnie jest kobiecość. Okazało się, że wystarczy przeanalizować swoje zachowanie i mamy gotową definicję. Żeby określić czym jest kobiecość po ukraińsku, poprosiłam o pomoc pięć koleżanek z Ukrainy.

Umyślnie wybrałam te, które uważam za kwintesencję kobiecości. Zależało mi też, aby każda była w trochę innej sytuacji życiowej, aby zobaczyć czy punkt widzenia jest taki sam.

Marta – młoda mężatka, mama ambitna i twórcza kobieta

Kobiecość dla mnie jest takim wewnętrznym stanem, w którym kobieta jest pewna siebie w każdej sferze życia, a przy tym nie boi się i nie wstydzi okazać słabości i za bardzo się emocjonować. Uważam, że być kobietą nie mając męża czy partnera jest ciężko. Mając ukochanego u boku chce się dla niego pięknie wyglądać, dbać o siebie, ciągle się rozwijać, być interesującą, czytać, tworzyć, a w moim przypadku jeszcze wychowywać córeczkę.

Masza – panna, ambitna i aktywna zawodowo kobieta

Kobiecość dla mnie jest połączeniem elegancji, delikatności, lekkości, szyku, macierzyństwa i pewności siebie. W dzisiejszych czasach kobieta dodatkowo musi być wykształcona, niezależna finansowo i mieć poczucie własnej wartości. Kobiecość- jest darem od Boga, jest to piękna umiejętność kochania i bycia kochaną, tworzenia przytulnego gniazdka i dzielenia się ciepłem i miłością z bliskimi. Kobiecość – to umiejętność bycia szczęśliwą i dzielenia się szczęściem z tymi, którzy są obok…

Marysia – mężatka, mama, silna kobieta, która połączyła pasję z pracą i pomaganiem innym.

Życie po urodzeniu dziecka bardzo się zmienia. Kiedyś lubiłam modnie się ubierać i więcej czasu poświęcałam na dbanie o wygląd, chciałam wszystkiego spróbować. Po tym, jak zostałam mamą wzięłam na siebie zbyt dużo obowiązków i codzienność mnie przytłamsiła. Gdy kobieta przestaje o siebie dbać, ona przestaje być ciekawa, nawet dla siebie samej. Dobrze jest mieć kogoś, kto zauważy, twój problem i pomoże znów wyglądać pięknie, powabnie, seksownie i na nowo nauczyć się cieszyć się życiem. Słowo kobieta ma w sobie wielką głębię. Jest ono połączeniem radości, troski i bezgranicznej miłości. Właśnie dlatego warto przede wszystkim kochać siebie, mieć swoją strefę komfortu, a potem dopiero poświęcać się innym.

Ania – twórcza kobieta, bizneswoman, panna

Dla mnie kobiecość jest delikatnością, mądrością, brakiem nałogów, dobrym wychowaniem i posługiwaniem się stosownym słownictwem.

Tatiana – mężatka,  pozytywnie nastawiona do życia, spełnia się zawodowo

Kobieta jest usposobieniem wszystkich najwspanialszych rzeczy na ziemi. Delikatności, miłości, piękna, miękkości, mądrości, cierpliwości, ciepła i przytulnego gniazdka. Kobieta – jest centrum i podstawą rodziny, obrońcą tradycji. A do tego jest burzą emocji, naturalnym żywiołem, który przy nieodpowiednich ruchach może doprowadzić do wielkich zniszczeń na swojej drodze. Kobieta wprost lub pośrednio przez wpływ na mężczyznę zmienia trop historii.

Czytając piękne wypowiedzi moich koleżanek pękam z dumy, że jestem kobietą. Cieszę się, że mogłyśmy razem porozmyślać na tak ważny temat. Jesteśmy różne, ale kobiecość postrzegamy podobnie. Niezależnie od miejsca zamieszkania, sytuacji życiowej czy charakteru, wszystkich nas łączy wielki dar patrzenia na świat sercem.

Czym dla Ciebie jest kobiecość?

 

Бути жінкою, бути жінкою.. — є така польська пісня, яку я весь час собі приспівую. В минулому тижні, одна з двох переможниць мого конкурсу образ -загадка, попросила мене написати про жіночність по українськи. Тема не з легких, але як на мене дуже цікава. Зовсім випадково на допомогу прийшла мені пісня, яку я собі приспівую, ось дивись, як гарно вона описує жінку:

Поїхати десь несподівано, назавжди щось покинути;

Ламати серця сильним чоловікам, бути дуже впевненою в собі;

А ще бути музою для поетів, адресаткою зворушливих слів

Ось такою справжньою жінкою, колись хочу бути!

Можна було б на цьому зупинитись, бо в цих словах стільки правди про жінку. Ось тільки, чи українська жінка, така, як польська? Перевіримо!

Чим для мене є жіночність? – здається, що я вперше над тим серйозно задумалась. Для мене це ніжність і турбота про рідних. Це коли хочеться вміти здивовувати і одночасно злоститись на себе за змінні настрої. Легко принімати важливі рішення і годинами задумуватись над кольором нових туфлів. Довгі роздуми вслух про минуле, про поведінку людей, про те, на що не маємо впливу. Мріями про довгі самотні подорожі і страхом перед тим, щоб не бачити коханого декілька днів. Сльозами зворушення, коли дивишся казку про принцес і твердим характером. Цікаво, чи моє розуміння є більш українське, чи польське. Ось тому я вирішила дізнатись від моїх українських подруг, чим для них є жіночність. Серед моїх подруг я вибрала п’ять цікавих і різних жінок, що довідатись, чи ми думаємо одинаково.

Марта — активна, творча мама, одружена

Жіночність для мене означає такий внутрішній стан жінки коли вона є одночасно впевненою в собі особистістю в усіх сферах, але в той же час може дозволити собі інколи бути і слабкою і занадто емоційною. І не соромитися цього. Напевно без чоловіка чи коханої людини важко бути жінкою. Адже коли він є, то хочеться для нього гарно виглядати, доглядати за собою, не деградувати, а постійно рухатися вперед, бути цікавою, читати, займатися творчістю і тому подібне, а в моєму випадку ще й доглядати за доцею.

Маша — активна, незалежна жінка, працює, неодружена

Для мене це поєднання таких якостей, як вишуканість, ніжність, легкість, витонченість, материнство, впевненість у собі. В умовах сучасного світу це також освітчена жінка, самодостатня, яка має почуття власної гідності. А взагалі, жіночність – це дар Бога, це вміння кохати і бути коханою, створювати затишок та зігрівати теплом і любов’ю своїх рідних і близьких. Жіночність – це вміння бути щасливою і робити щасливими людей, які є поруч…

Марія — мама, одружена, поєднала роботу зі своїми мріями і допомогою іншим

Питання ніби просте, але змушує задуматися. Якщо брати під увагу своє життя то воно кардинально змінилося. До народження дитини більше слідкувала за собою, цікавилася модою, все хотілося спробувати. Після народження дитини взяла на себе багато обов’язків і застрягла в буденному житті. Якщо жінка не займається собою, то вона і не цікава стає ані собі, ані іншим. Добре якщо є хтось що зверне на це увагу і змусить тебе вернутися в реальність і виглядати привабливо, сексуально, гарно вдягатися і тішитися життям.

Саме слово жінка має в собі глибину. Тут захована і радість, і переживання і безмежна любов. Тому варто любити себе, створюючи насамперед для себе зону комфорту, а потім для усіх інших присвячувати себе.

Аня — жінка з власним бізнесом, дуже творча особистість, неодружена

Жіночність це – ніжність, мудрість, відсутність поганих звичок, нецензурної лексики з уст дівчини.

Таня — життєрадісна жінка, одружена, працює

Для мене жінка, це уособлення всього прекрасного на землі. Це ніжність, любов, краса, м’якість, мудрість, терпимість, тепло і затишок. Жінка – центр і основа сім’ї, хранителька традицій. Разом з тим це бурхлива течія емоцій, природна стихія, яка в недбалих руках може знищити все на своєму шляху. Жінка, це та, яка прямо або опосередковано, своїм впливом на чоловіка змінює хід історії.

Чудово було порозмовляти з подругами на таку важливу тему. Кожна з них так гарно написала, що читаючи це я щаслива і горда, що я жінка. Незважаючи на те, де ми живемо, що робимо, який в нас характер – для всіх нас жіночність має подібне значення. Нас поєднує те, що ми дивимось на світ серцем — це найпрекрасніший дар від Бога.

Чим для Тебе є жіночність?

Continue Reading

Ukraińskie Karpaty – Dzembronia / Карпати – Дземброня

Dawno miałam ochotę pozwiedzać trochę Ukrainę. Pomimo to, że jest to moja ojczyzna wcale nie uważam, że znam ją na tyle, na ile bym chciała. Kiedy byłam nastolatką, wakacje spędzałam na obozach głównie w Polsce. W taki sposób poznałam naprawdę sporo polskich miast. Dziś dumnie mogę powiedzieć, że Polskę znam bardziej niż wiele osób, która spędziła tu całe życie.

Za każdym razem, gdy odwiedzam rodzinne strony staram się zobaczyć coś nowego, ale nie zawsze mam na to czas. Ukraińcy są naprawdę gościnni i bardzo często kończy się tym, że przyjeżdżając na tydzień do domu,  całymi dniami chodzę w odwiedziny.

Witaj przygodo!

W zeszłe wakacje zdecydowaliśmy się ze znajomymi, że zrobimy sobie ukraińską przygodę. Pewnego dnia zapakowaliśmy plecaki i pojechaliśmy w niebiesko żółtą dal.

Swoją przygodę rozpoczęliśmy od Lwowa, w którym spędziliśmy 3 dni. Potem pojechaliśmy do Ivano Frankivsk (w Polsce bardziej znana nazwa tego miasta – Stanisławów), gdzie odwiedziliśmy moją rodzinę. Ze Stanisławowa ruszyliśmy na tydzień w Karpaty. Chcieliśmy poczuć górski klimat w pełni, więc nocowaliśmy z dala od cywilizacji we wsi Dzembronia.

Dojazd

Dojazd do Dzembroni nie jest wcale taki łatwy. Najłatwiej było by jechać własnym autem, lecz  jeśli nie posiadasz terenowego auta i umiejętności jazdy w trudnych warunkach, to odradzam takie voyage. Najprostszą bezpieczną drogą jest przedostać się do Kołomyi i z Kołomyi jechać autobusem do Dzembroni. Żaden autobus, jednak, do samej Dzembroni nie dojeżdża. Trzeba więc wsiąść do autobusu Kolomyja- Burkut i poprosić kierowcę o przystanek na zakręcie prowadzącym do Dzembroni. Będzie to w okolicach wsi Bystrets. Autobus ten jeździ tylko raz dziennie. W tym roku, tak samo jak i w zeszłym jest on o 15:00 w Kołomyi na PKS. Podróż na początku jest całkiem znośna, ale głębiej w góry zaczynają się przygody. Drogi nie są nawet ubite, są bardzo wąskie, jest wiele ostrych zakrętów. Tylko ukraiński kierowca, który zna tą trasę, jest w stanie dowieźć pasażerów w jednym kawałku.  Nasi przyjaciele na przemian śmiali się i bladli. Kiedy wreszcie dotarliśmy do zakrętu i wysiedliśmy z autobusu, mieliśmy jeszcze do przejścia około 4 km do Dzembronii. Po takiej jeździe dobrze nam to zrobiło, szczególnie, że szlak jest bardzo malowniczy.

Jest jeszcze jeden sposób, aby dotrzeć do Dzembroni. Trzeba dojechać z Kolomyi do Vorohty i stamtąd jest autobus do Dzembroni – o ile kojarzę raz albo dwa razy dziennie.

Schronisko u Kuby/ Притулок для туристів У Куби

Nocleg

Wynajęliśmy sobie pokoje w huculskim (ukraiński odpowiednik polskiego górala) domku na górce z naprawdę cudownym widokiem. Nocleg był tani, ale niestety w kwestii czystości wiele zostawało do życzenia. Dlatego nie polecam tego miejsca do noclegu w Dzembroni. Na szczęście na wsi dużo osób wynajmuje pokoje, są również całe domki dla turystów, więc nie powinno być problemu z jego znalezieniem. Bardzo dobre opinie słyszeliśmy od gości Pani Marii. Na wsi ceny  noclegu wahają się od 100 hrywni do 250  za dobę za osobę bez wyżywienia. Wszystkie noclegi dostępne w okolicy znajdziesz tu. Obecnie za 1 PLN otrzymasz 6,16 UAH.

Wyżywienie

Dużo gospodyń oferuje ciepłe domowe posiłki. Jeszcze przed przyjazdem umówiliśmy się na śniadania i obiadokolacje z Panią Marią i przez pierwsze dwa dni jedliśmy u niej. Niestety Pani Maria miała jakiś wypadek w rodzinie i nie mogliśmy do niej potem przychodzić. Pani naprawdę do rany przyłóż, bo w ramach przeprosin umówiła nas z sąsiadką na jedzenie. Zawsze wieczorem umawialiśmy się na godzinę śniadania i omawialiśmy jadłospis na następny dzień. O umówionej godzinie przychodziliśmy i na nas czekał posiłek na tarasie. Po każdym posiłku rozliczaliśmy się. Niestety nie pamiętam ile dokładnie płaciliśmy, ale było to w granicach 70 hrywni za osobę za obiad. Niestety sąsiadka Pani Marii nie trzymała się umówionych kwot na dania i doliczała nam koszty to za herbatę, to za śmietanę, to za grzyby. Ostatecznie z tego powodu byliśmy zniesmaczeni jej wyrachowaniem, chociaż dania były naprawdę dobre.

sklep, Dzembronia/ магазин, Дземброня

Sklepy

Dzembronia jest bardzo malowniczym miejscem. Tu ulicami chodzą krowy z cielakami, na górkach biegają konie i owce. Istny wiejski klimat sprzed lat. Nie ma tu zasięgu, jedyny ukraiński operator komórkowy, który od czasu do czasu ma zasięg to Kyivstar. Czas w Dzembroni się zatrzymał. Na wsi są dwa sklepy. Jeden większy z chlebem, warzywami, owocami, napojami i rzeczami podstawowej potrzeby. Drugi mieści się w garażu, ale niestety nie wiem, co dokładnie tam sprzedają. Zakupy zawsze robiliśmy w tym większym, często też tam jedliśmy ciepłe posiłki. Na zewnątrz i w środku sklepu znajdowała się ławeczka i stół, a w sklepie można było zamówić zupę lub pierogi. Zupa codziennie była inna, a pierogi zawsze te same – z ziemniakami, kapustą lub z mięsem. Pierogi i zupa były robione na miejscu, więc były pyszne i świeże. Jest to fajna opcja, bo jest tanio i smacznie. Jedyne zagrożenie, wynikające z tego rozwiązania, jest takie, że znudzą Ci się pierogi. Nie pamiętam dokładnie jaki był koszt pierogów i zupy, ale było taniej niż u gospodyni.

Góry

Nocleg, jedzenie – wszystko to bardzo ważne, ale najważniejszym powodem, dla którego znaleźliśmy się w Dzembroni są góry. Dookoła jest mnóstwo tras pieszych prowadzących do mniejszych lub większych szczytów. Karpaty są naprawdę dzikie. Gdyby nie mapa w większości nie wiedzielibyśmy gdzie iść i byśmy ciągle błądzili. Niestety oznaczenia tras jest znikome. Szlaki są mało wydeptane, więc niejednokrotnie zastanawialiśmy się czy oby dobrze idziemy. Często droga prowadziła przez krzaki, wysokie trawy, błota. To zrozumiałe, bo w tej części Karpat nie  ma dużo turystów. W tym też jest wielki urok, bo masz styczność z dziką przyrodą. Najdłuższą i najbardziej wymagającą górą do zdobycia jest Pip Ivan 2028 m n.p.m. . Do wyżyny można dojść na dwa sposoby, albo z Dzembroni albo z Shybene. Z samej Dzembroni jest dwa szlaki na Pip Ivan. Jeden 2 godzinny – czerwony szlak, jest słabo oznaczony i bardzo wymagający. Drugi 6 godzinny – niebieski, jest umiarkowany. Wybraliśmy ten drugi – jest piękny i bardzo różnorodny. Na Pip Ivan są mury byłego polskiego obserwatorium meteorologicznego – Biały Słoń (Білий слон). Obserwatorium działało w latach 1938 – 1941, a od zeszłego roku trwają tam prace remontowe. Docelowo na tym miejscu ma powstać schronisko i ośrodek badań naukowych.  Projekt ten jest to wspólnym dziełem Prykarpatskoho Uniwersytetu z Ivano Frankivsk oraz Uniwersytetu Warszawskiego.

Najlepszą porą na zdobywanie ukraińskich Karpat jest przełom czerwca i lipca oraz sierpień. My byliśmy na przełomie czerwca i lipca. W Karpatach można spotkać niedźwiedzie więc należy zachować szczególną ostrożność. Są również węże. Wyżej od Dzembroni w jeszcze bardziej dzikim zakątku znajduje się schronisko „U Kuby”. Schronisko jest prowadzone przez Polaków. Można przyjść do nich w odwiedziny na pogawędkę i doradzenie się w kwestii szlaków, są tam też miejsca noclegowe.

stare obserwatorium „Biały Słoń”/ старий обсерваторій „Білий Слон”

Rozrywka

W ramach wypoczynku można wybrać się na rafting rzeką Chornyj Cheremosh (Czarny Czeremosz). Rafting w okolicy Dzembronii to dość populara rozrywka i jest kilka miejsc gdzie można na niego się wybrać. Na raftingu na którym byliśmy ceny są: w wekend 300 hrywni,a w dni powszednie 280 hrywni za osobę. Z ciekawostek – na wielu plakatach jest napisane, że trasa jest 9 km, a tak naprawdę jest 6 km. Na rafting polecam ubrać się w wygodne i  najlepiej nieprzemakalne ubrania. Kask i kamizelki są w cenie. Przy okazji pisania tego posta, znalazłam tańszy rafting tu , ceny są: 100 hrywni/osoba za ekstremalny krótki spływ (1 godzina) 280 hrywni/osoba za długi spływ (2 godziny). Zabawa jest świetna. Polecam!

po raftingu/ після рафтінгу

Festyn

Kolejną atrakcją jest Festyn w Verhovyna “Полонинське літо” (czyt. polonynśke lito). Rok temu mieliśmy okazję w nim uczestniczyć. W 2016 roku festyn był 26 czerwca, ale data co roku jest inna.  Z Dzembroni jechał specjalny autobusik dla chętnych. Wesoły autobus w którym zebrała się prawie cała Dzembronia, czekał na nas również po zakończeniu festynu. Dla miejscowych jest to  wielkie wydarzenie.

Na miejscu był ogromny jarmark, koncert i palenie ogniska (watry). Każda okoliczna wieś na festynie miała swoją mała chatkę w której był bogato zastawiony stół.  Poczęstunek w chatkach jest przygotowany dla ludzi z danej wsi oraz dla władz. W jednej z nich, mieliśmy okazję porozmawiać z bardzo sympatycznym sołtysem, zaproszono również nas do stołu.

Lokalne przysmaki

Brynza lub inna nazwa budz – huculski ser z owczego mleka. Są różne wersje tego sera – bardziej twarogowy, twardy słony, wędzony. Taki ser można kupić prawie u każdego hucuła w Dzembroni oraz gdzie-nigdzie na górskim szlaku. Spróbuj też mamałygę – kasza kukurydziana z brynzą.

Turystyka

Do Dzembroni przyjeżdżają ludzie z okolic Ivano- Frankovska, Kijowa i z centralnej Ukrainy oraz z Polski. Z Polski spotkaliśmy jedną dużą wycieczkę starszych osób, którzy przyjechali do Dzembroni wynajętym autokarem.

Dzembronia jest bardzo klimatyczna. Można tu wspaniale się zrelaksować i zapomnieć o cywilizacji.  Cudowne miejsce, gdzie czas stoi w miejscu, gdzie obcujesz z naturą i czerpiesz energię ze słońca.

Я вже давно хотіла трохи поподорожувати Україною. На жаль, я не можу похватитись тим, що знаю так добре мою батьківщину, якби хотілось. Коли, я ще вчилась в школі, я часто їздила в лагери в Польщу. Ось таким чином, я в Польщі подивилась багато міст, думаю, на багато більше ніж більшість поляків, які прожили тут все своє життя.

Коли я приїжджаю в Україну мені тяжко вирватись, щоб подивитись нові місця. Знаєте самі, що ми українці дуже гостинні, ось тому переважно я ходжу з гостей в гості, щоб нікого не образити, що не провідала.

Українська пригода!

Наші друзі з Польщі також хотіли подивитись Україну і ми вирішили, що зробимо собі українські канікули. Це було рік тому, тоді в мене, ще не було блога і я не могла вам про це розказати. Можливо враження, вже не такі свіжі – мені вірити не хочеться, що вже пройшов рік — здається, це було ще вчора.

Свою пригоду ми почали зі Львова. Про Львів, я вже колись розказувала, тому не буду повторятись. Сьогодні я розкажу про місце, де час затримався, де ми забули про цивілізацію і саме тому, так гарно відпочили. Це місце серед Карпат і лісів — це місце, це село Дземброня.

Як сюди потрапити?

Можна машиною, так думаю буде найзручніше. Дороги тут страшненькі і круті, тому, якщо в тебе гарне міське авто, або ж тобі не доводилось керувати в екстремальних місцях, я б порадила все-таки вибрати автобус. Як на мене, найкраще вибратись автобусом з Коломиї. До Коломиї їздить багато автобусів з цілої України, тому з доїздом проблем не буде. З Коломиї можна їхати на два способи. Можна їхати до Ворохти і звідти автобусом до Дземброні, або ж так, як це зробили ми — автобусом Коломия — Буркут і попросити, щоб водій затримався біля повороту на Дземброню — це буде недалеко села Бистрець. Автобус на Буркут їздить раз денно- рік тому він був о 15:00 з Коломиї. Спочатку дорога цілком приємна, але чим вище в гори, тим більше пригод. По перше дороги там страшні, круті і небезпечні, тому автобусом страшно трясе і скажу чесно- буває досить моторошно. Наші друзі то сміялись, то блідли зі страху. Від повороту, де нас висадили, до Дземброні треба йти десь 4 км. Повірте, після такої дороги вам захочеться трошки розімяти ноги. Стежка, яка веде в село дуже гарна і приємна.

Де переночувати?

Ми спали в гуцульській хатині на горі з гарним краєвидом. На жаль, я не рекомендую тобі спати саме там, бо ніхто протягом нашого тижневого проживання там не прибирав і не дбав про чистоту. А ціна була однією з вищих в селі. В Дземброні за ніч за людину заплатиш від 100 до 250 гривень, без харчування. В селі є багато місць, де можна переночувати, але краще домовитись зазделегіть, щоб не переплачувати. Багато людей, яких ми зустріли в Дземброні, рекомендували ночувати у пані Марії. В неї також можна домовитись, за додатковою оплатою, про їду.

Харчування

В Дземброні багато господинь готує їжу для туристів. Тому, як будеш шукати ночівлі, питай де можна зїсти. Ми так знайшли саме пані Марію, яка нам куховарила. На жаль, ми не могли в неї їсти до кінця, бо в неї щось трапилось в сімї, але вона відразу нам знайшла собі заміну. Пані Марія готує дуже смачно і як з нею домовитесь про ціни, так і буде. На скільки я пам’ятаю, за обід ми платили якось до 70 грн. Сусідка, яка пізніше нам готовила, на жаль не трималась цін, які ми з нею узгоднили. Почала нам дораховувати то за чай, то за хліб, то за гриби. Це було дуже невічливо з її сторони.

Взагалі, домовляючись про їжу ви кожного дня узгоднюєте меню на наступний день і години в яких ви прийдете. Їжу вам подають на ганку, або всередині дому господині. Платите, після того, як ви з’їсте.

Магазини

Якщо, хочете заощадити на їді, можна робити покупки в сільському магазині. В Дземброні є два магазини — один більший з ганком коло дороги, а другий у когось в гаражі — але в ньому я не була. В більшому магазині вибір товарів великий, а до того можна купити гарячі страви. Кожного дня в магазині була свіжий смачний суп, а також ліплені на місці вареники з м’ясом, капустою чи з картоплею. Там є стіл і лавочка, а також ганок, де можна сісти і з’їсти.

Гори

Ночівка і їжа дуже важливі, але ми приїхали тут походити по горах. З Дземброні веде багато стежин на різні вершини. Основною і найбільшою є Піп Іван 2028м. над рівнем моря. До Піп Іван з Дземброні є два шляхи. Один короткий, але стрімкий і важкий — червоний, приблизно 2 години дороги. Другий рівномірний, але довший — приблизно 6 годин дороги, – це голубий шлях. На вершині є руїни старої польської обсерваторії “Білий Слон”. Від 2016 року, там тривають ремонтні роботи, бо в майбутньому, там буде відділ досліджень для Прикарпатського Університету і Варшавського Університету. В планах є також місце для служб гірської допомоги і притулок для туристів.

Окрім Піп Іван, з Дземброні є ще багато шляхів, але вони не такі популярні, тому без карти там можна згубитись. Часто бувало, що довго не було ніяких знаків, або ж ми йшли через кущі і болота, бо ніхто давно цими дорогами не йшов. Туристів на цих дорогах також не має, протягом тижня, ми може два рази зустріли когось на дорозі і то, навіть не українців, а поляків.

Взагалі в Дземброні і околицях справжня сільська атмосфера — вулицями самі ходять корови і телята, коні і поні, з операторів мережа є тільки в Києвстар і то рідко.

В горах, вище Дземброні є притулок для турстів, хатинка зовсім віддалена від села, одна- однісінька стоїть. Цей притулок належить полякам, які там живуть протягом цілого року. Вони дуже привітні, ми прийшли, щоб порозпитуватись про шляхи і вони охоче нам допомогли. В Карпатах будьте обережними, адже тут можна зустріти ведмедя і змій тут не бракує. Будете вважати, нічого не трапиться- ми ж приїхали живі і здорові.

Розваги

Між ходьбою по горах добре відпочити, тому ми вирішили попитатись в околиці, що де і як. Ось таким чином ми довідались про “Полонинське літо” в Верховині. “Полонинське літо”- це фестиваль з концертом, величезним ярмарком, а окрім того там є хатинки від кожного села з околиці, де гостяться селяни з мерією.

В таких хатинках столи густо заставлені, все прикрашено, а якщо мер хороший, то ще й гостей частують. Ми роздивлялись, як це виглядає і несподівано мер з Яблуниці нас запросив на гостину. Це було дуже вічливо з його сторони — нам сподобалось. З нагоди “Полонинського літа”, з самої Дземброні був автобус туди і назад. Думаю, так є кожного року, бо багато селян ним їхало.

Окрім фестивалю, можна ще піти на рафтинг. Це дуже весело. На рафтинг ми пішли сюди. Ціни тут в вихідні дні 300 грн. за людину, а в будні 280 грн. Рафтинг на Чорному Черемоші. Коли я писала цю статтю, я знайшла ще дешевший рафтинг в околиці. Там ціни за екстремальний спуск, який триває годину 100 грн з людини, а за довший- 2 години — 280 грн. з людини. На рафтинг треба зручно одягнутись і мати зручне взуття. Каска і спасальний желет входить в ціну.

Гуцульські страви

Будз, його ще називають бринза — це сир з овечоро молока. В самій Дземброні можна його купити від деяких селян, в магазині і деколи при дорозі. Коли ми гуляли по горах, частенько зустрічали хатинки, де випасались вівці- там також можна купити цей сир. Будз може бути солений, твердий, копчений і просто, як творог. Обовязково спробуй!

Мамалига — кукурудзяна каша змішана з бринзою.Мамалигу ми попросили приготовити господиню, яка нам давала їсти. Смачно!

В гори найкраща пора — це літо, червень- липень. Дземброня — це особливе місце, тут тихо і затишно. Ідеальне місце, щоб недорого і гарно відпочити від міського шуму.

Continue Reading

Polski język – trudny język / Польська мова – тяжка мова

Z życia wzięte

Pewnego dnia, będąc jeszcze na studiach, jechałam pociągiem do Przemyśla. Podróż do Przemyśla zajmowała wtedy jakieś 12 godzin. Nie miałam z tego powodu do nikogo żalu, ponieważ w tamtych czasach wiedziałam, że jest to najtańszy sposób, żeby dotrzeć na Ukrainę. Na szczęście nie było tłumów, więc można było bez problemu wyciągnąć nogi i poczytać książkę. W moim przedziale siedziała starsza pani oraz pan w średnim wieku. Gdzieś po 3 godzinach jazdy pan skończył spać a starsza pani właśnie doczytała swoją gazetę. Rozmowa zaczęła się od pogawędki o pogodzie, potem zeszła na temat kierunku podróży. Okazało się, że pani jechała do wnuków do Zamościa, a pan wracał do domu do Przemyśla. Słowo do słowa i dowiedziałyśmy się, że pan jest pracownikiem straży granicznej i nie jest przychylnie nastawiony do Ukraińców. Starsza pani na dniach skończyła książkę o Wołyniu, więc chyba nie muszę tłumaczyć, dlaczego również była wrogo nastawiona do wszystkich Ukraińców. Możesz sobie wyobrazić, jak bardzo byłam zdruzgotana, słuchając ich rozmowę. Nie przyznałam się oczywiście, że również jestem Ukrainką, bo obawiałam się ataku z ich strony. Nikt z moich współrozmówców nawet nie podejrzewał, że mogę mieć coś wspólnego z Ukrainą, a wiesz dlaczego? Bo nie mam zupełnie ukraińskiego akcentu i bardzo dobrze opanowałam język polski.

Nie od razu Kraków zbudowano

Nie zawsze, jednak, tak dobrze znałam polski. Gdy przyjechałam do Polski mówiłam może trochę lepiej niż cała reszta Ukraińców przyjeżdżających do Polski do pracy. Miałam odpowiedni zapas słownictwa, aby się skomunikować, poprowadzić dłuższą konwersację, ale często przekręcałam słowa, zdrabniałam po swojemu, a do tego mówiłam strasznie zmiękczając słowa. Pamiętam, że długo nie mogłam zapamiętać imienia mojej koleżanki z klasy Dagmary, na początku zawsze mi wychodziło Damagara. Innym razem chciałam kupić buty paradowe – he-he – chodziło mi oczywiście o pantofle. Do szkoły potrzebowałam papki, czyli teczki. Gdy po raz pierwszy wezwano mnie do odpowiedzi w szkole na języku polskim, opowiadając o synu marnotrawnym powiedziałam, że ojciec zrobił dla syna marnotrawnego imprezkę. Na pewno było tego o wiele więcej, tylko czasem z grzeczności nie zwracano mi na to uwagi.

Dziękuj za krytykę

Na szczęście u boku miałam kochaną ciocię i wujka, którzy mi wszystko tłumaczyli, jak krowie na rowie. Zazwyczaj w trakcie kolacji uczyłam się odmieniać i wymawiać prawidłowo słowa. Brzmi wspaniale, prawda? Tylko byłam wtedy nastolatką i czasem miałam dosyć tej nauki. A do tego nikt nie lubi krytyki, a ja musiałam nauczyć się ją przyjmować, bo wiedziałam, że jest w tym przypadku uzasadniona. Dziś natomiast wiem, że gdyby nie moje posłuszeństwo mówiłabym nadal z ukraińskim akcentem.

Do odważnych świat należy

W mojej szkole było jeszcze dwójka dzieci z Ukrainy i na początku ograniczałam się tylko do ich towarzystwa. Wszystko oczywiście ze względu na strach. Wspieraliśmy się nawzajem a do tego mieliśmy ten komfort porozumiewania się ze sobą w języku ukraińskim. Była to dla nas namiastka domu. Z czasem jednak trzeba było wyjść ze strefy komfortu i zacząć poznawać koleżeństwo z Polski.

Zakochaj się w książkach

Kolejnym przełomowym momentem dla mnie było przeczytanie pierwszej książki w języku polskim dla przyjemności. I tak się zaczęło moje zamiłowanie do czytania. Okazało się, że w miejskiej bibliotece jest mnóstwo ciekawych książek, więc często tam bywałam. W ten sposób uzupełniłam swoje słownictwo i nauczyłam się gramatyki polskiej.

Złote rady

Gdyby dziś ktoś miał mnie zapytać, jak nauczyć się języka polskiego, dałabym następujące rady:

  1. Otaczaj się ludźmi, mówiącymi tylko po polsku
  2. Przyjmuj krytykę, słuchaj rad i powtarzaj, aby opanować wymowę
  3. Czytaj dużo książek

To nie tak, jak myślisz

Na pierwszy rzut oka, wydaje się, że nauka języka polskiego dla Ukraińców jest czymś bardzo łatwym – wcale tak nie jest. Język ukraiński jest bardzo miękki i melodyjny, a polski, określiłabym mianem syczącego. Dla Ukraińca opanowanie polskiej wymowy jest bardzo pracochłonne, znam kilka osób, które pomimo to, że mieszkają w Polsce tyle co ja albo i dłużej wciąż zdradzają się swoją wymową. Jeśli chcesz okazać trochę życzliwości komuś, kto dopiero przyjechał do Polski, poprawiaj go – tym samym pomożesz tej osobie opanować język tak jak należy.

Pamiętaj, polski język – trudny język!

Do następnego!

Історія з життя

Одного разу, будучи студенткою, я їхала в Поїзді з Гдині в Перемишля. Поїзд цей тоді їхав 12 годин, але я не возмущалась, бо знала, що так буде найдешевше доїхати в Україну. На превелике моє щастя, в моєму купе не було багато людей і я могла зручно собі сісти і почитати книгу. Окрім мене в купе була старша жінка і середнього віку мужчина. Пройшло 3 години і жіночка закінчила читати свою газету, а мужчина пробудився зі сну. Ось вони і почали розмовляти. Спочатку говорили про погоду, потім про те, куди їдуть. Старша жінка їхала до онуків в Замость, а мужчина в Перемишль додому. Слово за слово і виявилось, що він працює пограничником і не дуже любить українців. Жіночка також мала негативне ставлення до українців, бо якраз на днях закінчила читати книгу про Волинь. Можете собі уявити, як мені було тяжко це все слухати. Розмовляючи з ними, я не згадувала про те, що я українка – мені було, щиро кажучи страшнувато. А самі вони й не догадались, бо я на стільки знаю польську мову, що ніхто й не подумав би, що я не звідси.

Я не геній

Мабуть, багато з вас зараз подумає, що я так завжди говорила на польській. Ні! Це не так! Коли я приїхала в Польщу я знала мову, може трошки краще, ніж решта українців, які приїжджають сюди на роботу. Неодноразово мені бракувало слів, а ще я смішно здрібнювала слова і мала український акцент. Не треба було довго зі мною розмовляти, щоб зрозуміти, що я приїжджа. А знаєш, скільки смішних ситуацій в мене спочатку було через мою польську мову? Ось уяви, я прийшла перший день в школу і однокласниця каже мені своє ім’я, а я не вмію його ані повторити, ані запам’ятати. Вона називалась Дагмара, а я десь місяць її називала Дамагара. Пам’ятаю, як я хотіла купити собі туфлі і вирішила, що це на польській буде „paradne buty” – що дослівно перекладається, взуття на парад. А ще, не знала, як сказати, що шукаю папку, ось просто вставила слово папка в речення на польській – саме собою, ніхто того слова не зрозумів. На уроці польської мови мені треба було розказати про блудного сина і я сказала, що отець зробив блудному сину „imprezkę” – тобто перекладаючи на україньську зробив йому тусовку. Думаю, я ще більше смішних речей тоді говорила, але не всі мене поправляли, щоб мене не соромити.

Дякуй за критику

На превелике щастя, моя тітка і дядько мене поправляли за кожним разом. Кожного дня на вечері я з ними вчилась відмінювати слова і вимовляти їх правильно. Чудово, правда? – Так, ось тільки, я тоді була в підлітковому віці і часто не була в захваті від того, що весь час треба вчитись. Принімати критику, також треба було навчитись, бо мене на кожному кроці поправляли. Сьогодні, я впевнена, що завдяки тому, я говорю на польській, так, як поляки і тому дуже вдячна тітці і дядьку за це все.

Заведи нових друзів

В моїй школі в Польщі було ще двоє дітей з України. Зрозуміло, що спочатку ми спілкувались тільки між собою. Ми розмовляли українською,  бо нам так було легше, а ще це нам давало почуття дому і безпеки. Невдовзі, само собою ми покорили свій страх, щоб ближче познайомитись з нашими новими друзями зі школи. Це рішення було дуже вдалим, бо ми більше часу проводили з польськими дітьми і тим самим краще пізнавали мову.

Полюби читати

Важливим моментом в моїй науці польської мови, була перша прочитана просто для релаксу книга. Я пам’ятаю ще її назву – це була „Poczwarka”. Вона мені так сподобалась, що коли я закінчила її читати, мені захотілось знову щось почитати. Виявилось, що в міській бібліотеці багато цікавих книг і потім я часто туди ходила, і багато читала. Саме книги навчили мене граматику і збільшили мій запас слів.

Золоті ради

Якби хтось мене запитав, як навчитись польську мову, я б дала ці поради:

  1. Оточуйся поляками, перебуваючи з ними навчишся розмовну мову і перестанеш боятись говорити на польській
  2. Не бійся критики, приймай її з вдячністю, допитуй, поправляйся – таким способом навчишся правильного акценту
  3. Читай книги на польській – тут в бібліотеці багато цікавої літератури, знайди щось для себе і читай..читай…читай…

Є за що боротись

Можливо, тобі здається, що польська мова легка – думаю договоритись з поляками легко, але правильно і гарно розмовляти, і писати не так легко. Ця мова, як і кожна інша вимагає часу і науки. Я впевненна, що варто її знати добре, адже зі знанням мови ти можеш  навчатись безплатно в Польщі в інституті, знайти гарно платну роботу в офісі, дістати карту поляка (про неї я писала тут) , карту постійного перебування, громадянсьтво.

Успіхів тобі!

Якщо в тебе виникли питання, не соромся – пиши – я на всі відповім.

До зустрічі!

 

Continue Reading

Moje miejsce / Моє місце

dscf0803

Są takie miejsca, do których lubimy wracać. Niektóre z nich są bliskie sercu z powodu pięknych wspomnień, inne zaś zapadły w pamięć z niewiadomych powodów. Mam sporo takich miejsc – jedne z nich są w Gdańsku, inne w innych miastach Polski, Ukrainy i w innych krajach Europy. Lubię wracać do tych miejsc, bo są moją oazą. Dziś chcę Ci opowiedzieć o miejscu, które jest bliskie mojemu sercu w moim rodzinnym mieście.

Moje rodzinne miasto znajduje się na Ukrainie w obwodzie Lwowskim. Miasto nazywa się Borysław. W Borysławiu chodziłam do szkoły podstawowej i gimnazjum, tu nauczyłam się języka polskiego, tańca, śpiewu i wiele wiele innych rzeczy. W Borysławiu bywam bardzo rzadko, ale każdy taki pobyt, wnosi w moje życie powiew świeżego powietrza.

dscf0807

Moim ulubionym miejscem do którego z przyjemnością wracam jest park miejski.

Czemu lubię do niego wracać? – Ponieważ mam z nim sporo miłych wspomnień z czasów szkoły, ponieważ jest tam mnóstwo pięknych ptaków, które wcale nie uciekają na widok ludzi, czarnych wiewiórek, które ze sobą się bawią i ślicznych dzikich kwiatów.

dscf0844

Może nie każdy widzi w nim tyle piękna co ja, bo oprócz wspomnianych przeze mnie zalet są oczywiście i wady tego miejsca. Kiedyś miejski park tętnił życiem – w każdą niedzielę całe rodziny zbierały się w tym miejscu, żeby zaczerpnąć trochę rozrywki. Było tu trochę huśtawek dla dzieci, kawiarnia pod gołym niebem, można było usiąść na ławeczce lub trawniku i miło spędzić czas. Była też scena letnia, gdzie były występy i konkursy. Dziś wszystkie wspomniane przez ze mnie atrakcje są przeszłością. Huśtawki nie działają, kawiarnie wiele lat temu zamknęli, scena letnia została zniszczona przez wandali. Z przykrością patrzę na te zmiany, ale dla mnie największą atrakcją w moim parku są wspomnienia. Za każdym razem, kiedy tu wracam czuję jakbym znów wróciła do czasów dzieciństwa – widzę ścieżkę, którą codziennie chodziłam do szkoły, ławeczkę na której spędziłam mnóstwo godzin z koleżankami, scenę na której tańczyłam, czy huśtawkę do której zawsze były wielkie kolejki starszaków. Za każdym razem spacerując moim parkiem przypominam sobie miłe chwile i na sercu czuję radość.

dscf0823

Dziś w parku można spotkać moje koleżanki ze szkoły  z wózkami, bądź starsze panie łuskające ziarna słonecznika na ławce. Dzisiejsza młodzież z Borysławia spotyka się w nowych knajpach w centrum miasta, młodzież z 90 tych zaś spędzała większość czasu w parku. W parku świętowaliśmy rozpoczęcie i zakończenie roku, wagarowaliśmy, randkowaliśmy, spotykaliśmy się po szkole. Ciekawe czy wszystkim moim znajomym ze szkoły park przywołuje tyle miłych wspomnień co mi.

dscf0839

Tym razem mój park przywitał mnie zapachem wiosny, zielonymi liśćmi, pięknymi kwiatami i śpiewem ptaków – nic piękniejszego nie mogłabym sobie wymyślić.

Gdzie znajduje się miejsce w którym czujesz wewnętrzną radość?

Opowiedz mi!

dscf0831

 

В кожного є своє місце, до якого його тягне і до якого він охоче повертається. В мене багато таких місць. Одні з них мені дорогі, через спогади, а інші сама не знаю чому. Я люблю декілька місць в Гданську, але також в мене є улюбленні місця в інших містах Польщі, України і інших країнах Европи. Всі ці місця поєднує одне — я їх називаю своєю оазою. Ці місця дають мені енергію, щастя і освіжають погляд на життя.

dscf0832

Сьогодні я розкажу Тобі про мою оазу в моєму рідному місті. Моє родинне місто — Борислав, що на Львівщині. В Бориславі я навчалася в школі, тут я навчилась танцювати, співати і саме тут я навчилась польської мови. В Бориславі я буваю дуже рідко, але кожен мій приїзд сюди є як подих свіжого повітря.

dscf0806

Моє улюблене місце в Бориславі — це парк. Чому саме парк? – Тому що тут гарна природа, співають пташки, бігають білочки, цвітуть квіти.

dscf0845

Можливо не кожен в цьому парку бачить стільки позитиву, як я. Колись в ньому було на багато краще — кожної неділі тут збиралися цілими сімями, щоб розважитись. Тут було багато качель, кафе, можна було подивитись концерт в літньому театрі, сісти на лавочці або на траві і просто насолоджуватись вихідними. Зараз більшість качель не працює, кафе закрили, літній театр рознесли якісь бандити. Мені сумно це бачити, але для мене в цьому парку найбільш важливі є приємні спогади. Кожного разу, коли я сюди приходжу я якби знову повернулась в дитинство — ось моя стежинка, яка вела мене до школи, а ось тут лавочка на якій я просиділа стільки часу з подругами, а тут сцена, на якій я виступала, качеля, до якої завжди була величезна черга старшокласників. Пройдусь моїм парком і відчуваю дитячу радість і спокій.

dscf0812

В парку сьогодні можна зустріти моїх подруг з дітьми або ж бабусь, які їдять насіння на лавочці. Молодь тепер сидить в барах в центрі. В 90-тих молодь майже весь час проводила в парку. Тут ми святкували перший і останній дзвінок, тут прогулювали уроки, ходили на побачення, сиділи після уроків. Цікаво, чи у всіх моїх друзів зі школи є стільки ж гарних спогадів пов’язаних з парком.

dscf0808

Цього разу мій парк привітав мене запахом весни, співом пташок і першими весняними квіточками — гарнішого привітання я собі і не уявляла.

В якому місці Ти відчуваєш радість?

Розкажи!

dscf0841

dscf0824

Continue Reading

Wielkanocne tradycje na Ukrainie / Великодні традиції в Польщі

17

Hej!

Nie mogę uwierzyć, że już wielki piątek i za dwa dni będziemy w gronie najbliższych jeść wielkanocne śniadanie. Przedświąteczny czas jest pełny przygotowań, pełnych autobusów, pociągów i hałasu. Wszyscy starają się oszukać czas, aby zdążyć w ciągu zaledwie dwóch dni zrobić jak najwięcej, żeby spokojnie usiąść przy wielkanocnym stole. Ja w tym roku wyjątkowo spędzam Wielkanoc na Ukrainie. Wyjątkowo, bo zazwyczaj Święta Wielkanocne w Polsce i na Ukrainie przypadają w różnych terminach i ciężko jest wszystko zgrać, aby przyjechać w ten czas do domu.

8

Dziś opowiem Ci jak wyglądają święta na Ukrainie. A moim ukraińskim czytelnikom opowiem o świętach w Polsce.

Jak wyglądają święta na Ukrainie?

Bardzo podobnie jak i w innych europejskich miastach. Jest jednak kilka ciekawostek, którymi chciałabym się z Tobą podzielić. Zacznę od wielkiego piątku- w ten dzień przed cerkwiami na Ukrainie są ogromne kolejki. Dokąd prowadzą? Te kolejki są do Grobu Pańskiego. Na Ukrainie każdy wierzący w wielki piątek idzie do grobu Pańskiego, aby ucałować ciało Pana Jezusa. Ciekawym jest też to, że do Grobu Pańskiego trzeba iść na czczo. Dlatego też największe kolejki są z samego rana, a najmniejsze (czeka się około godzinki) wieczorem – przecież mało kto wytrzyma post na samej wodzie przez cały dzień. W sobotę na Ukrainie tak jak i w Polsce idziemy święcić pokarm w koszykach. A co znajdziemy w wielkanocnym koszyku? Korzeń chrzanu, masło, ocet, sól, kiełbasę, wędlinę, jajka i najważniejsze – Paskę (Paska na zdjęciu poniżej).

paska

 

Paska – jest to tzw. babka z ciasta drożdżowego z  rodzynkami, która jest obowiązkowym elementem świąt. Każda gospodyni stara się, aby wyszła jej jak najpiękniej, dlatego piecze je w takiej ilości, aby chociaż jedna z nich była idealną. Moja babcia była mistrzynią w robieniu Paski – zawsze jej wychodziły pięknie i pysznie. Pamiętam, jak pewnego razu przed świętami babci nie udała się Paska i ona stwierdziła, że w takim razie jest już za stara i na pewno niedługo umrze. Myślę, że to wspomnienie jest wspaniałym odwzorowaniem, tego jak bardzo liczy się Paska na Ukrainie.

15

Na wielkanocne śniadanie obowiązkowym daniem jest mieszanka pokrojonych wędlin, kiełbasy, jajek, tartego chrzanu i to wszystko jest polane octem – oczywiście wszystkie te składniki muszą być poświęcone. Do tego dania jemy kawałek Paski posmarowanej masłem. Wielkanoc jest dniem w którym zapraszamy do siebie gości, możemy również spodziewać się niezapowiedzianych gości – gdyż każdy jest przygotowany na świętowanie. Na Ukrainie mamy również lany poniedziałek, ciekawą tradycją w moim regionie jest to, że u mnie w mieście mamy lany poniedziałek, a w mieście obok – lany wtorek. Szczerze mówiąc o lanym wtorku słyszałam tylko tutaj. W lany poniedziałek/ wtorek zalecam uzbroić się w uśmiech, ponieważ na ulicy spotkasz mnóstwo chłopaków z wiadrem pełnym wody i na pewno nie będą Cię oszczędzać.

Tym pozytywnym akcentem dziś skończę, ponieważ muszę trochę przyłączyć się w przygotowania do świąt.

16

Zostawiam Cię ze zdjęciami zrobionymi w moim kochanym Lwowie dwa dni temu. Z okazji Wielkanocy jest tam piękny jarmark tuż naprzeciwko Opery Lwowskiej.

6

11

18

20

Привіт!

Аж не віриться, що вже великодня п’ятниця і що вже за два дні буде Пасха.

14

В цьому році я на Пасху вдома. Давненько я не була на Великдень в Україні — переважно свята ці в Польщі швидче ніж у нас, тому тяжко все поєднати так, щоб приїхати. Тому я дуже рада, що в 2017 в нас Пасха в один день.

2

Я вирішила написати на польській про те, як виглядає Пасха в Україні — але Тобі це не буде цікаво.

Тому я краще тобі розкажу, чим відрізняється святкування в Польщі.

21

В Польщі від четверга в костьолі особливі літургії — особливі, тому що довгі і більш святкові — до приготувань її підключається багато віруючих. Віруючі читають псалми, співають, іграють в театральних постановках про Ісусові страсті. В суботу в ночі є неймовірно гарна служба на якій на подвір’ї костела палять вогнище. Якщо в Твоєму місті є костел — я тобі пропоную піти подивитись. Окрім того, в суботу також святиться кошик — ось тільки кошики невеличкі, а всередині ми знайдем тільки символічний кусок ковбаси, два — три яйця — крашанки, хліб, кусочок пирога, масло, хрін, сіль, баранець і прикрашають зеленими гілочками. В Великодній сніданок господар ріже свячене яйце і подає кусочок кожному, при тому всіх вітає зі святами. На столі на свіх чекає журек — це святковий суп, який подається з половинками вареного яйця і з білою вареною ковбасою. Частенько в цей день на обід подають печену качку, гуску або курку. Окрім традицій за столом в Польщі є традиція давати подарунки дітям від зайця. Ці подарунки невеличкі — переважно солодощі — наприклад святкові шоколадні яєчка або шоколадний заєць – яких в магазинах в цей період повно. В деяких домах подарунки від зайця ховають в траві або в кущиках під домом – дитина мусить ходити і шукати свій подарунок. Понеділок в Польщі також обливний — але обливаються тільки вдома, на вулицях ніхто не ризикуватиме обливатись, бо за це можуть оштрафувати.

5

На сьогодні це все — треба й мені допомогти приготовити свята.

12

 Сьогоднішні фотографії є з мого улюбленого Львова, які я зробила два дні тому. Там навпротів Оперного Театру зараз великодній ярмарок.

4

7

10

13

22

Continue Reading

Lwów / Львів

ce

Zamknij oczy, wyobraź sobie miejsce w którym chciałabyś się okazać. Które miasto masz przed oczami? Ja mam przed oczami Lwów. Lwów to bardzo wyjątkowe miasto, takie jak w Polsce Kraków, w Czechach Praga, na Litwie Wilno. Lwów jest wyjątkowy, bo jego uliczki pachną historią i pamiętają czasy świetności, gdy można było go śmiało porównać do Paryża.

img_20130926_085952

Dla mnie Lwów jest jednak wyjątkowy z innego powodu. Moje miasto rodzinne znajduje się w odległości 100 km od Lwowa, więc dla mnie kojarzy się on z domem. Jednak nie było tak od zawsze – Lwów dla mnie, jako dziecka, był kojarzony z formalnościami, urzędami i ogólnym pośpiechem i hałasem. Ośmielę się i powiem, że do któregoś roku życia wręcz go nie lubiłam, a gdy musiałam tam jechać opierałam się rękoma i nogami. Było tak, ponieważ wyjazd do Lwowa zawsze oznaczał pobudkę wcześniej rano, potem stanie w kolejce do urzędu, szybki obiad i długi i męczący powrót do domu zatłoczoną marszrutką lub pociągiem.

img_20160619_121029

Do tej miłości musiałam dojrzeć. Pamiętam ten moment zaiskrzenia między nami. Byłam studentką, do Lwowa przyjechałam w celu załatwienia formalności związanych z wizą. Poranek zleciał w mgnieniu oka i gdy już wizę miałam w paszporcie a na sercu czułam ulgę, zdecydowaliśmy się wrócić do domu wieczornym pociągiem, żeby trochę pozwiedzać Lwów. Było deszczowe jesienne popołudnie. Środek tygodnia. Na ulicach pełno samochodów, studentów, ktoś krzyczy, ktoś trąbi, jedzie tramwaj, ktoś coś sprzedaje. Przestałam słyszeć, wpatrywałam się w domy, wwąchiwałam się w zapach starych kamienic, a w sercu czułam pożar. Gdy pierwszy raz weszłam na Plac Stary Rynek we Lwowie, nie mogłam wyjść z podziwu, że to głośne miasto ma takie serce. Krążyłam rynkiem, jak otumaniona i za każdym razem odkrywałam jakiś nowy szczegół, wydawało mi się że za tym zakrętem, który już mijałam, widzę nową uliczkę. Ten moment był wyjątkowy.

img_20160619_220908

Następnym moim odkryciem była Lwowska Politechnika. Nie miałam zielonego pojęcia o tym, że ta uczelnia jest taka piękna. Dziwne, że jako dziecko z rozmowy dorosłych nigdy nie wyłapałam nic na temat tego, jaki to piękny budynek i jak ozdobne ma wnętrze. Gdy weszliśmy do środka nie wiedziałam czy robić zdjęcia czy dać się pochłonąć emocjom i rozglądać się na wszystkie boki, aby zobaczyć jak najwięcej i zapamiętać te obrazy. Czas uciekł nieubłaganie, a my z wielkim niedosytem i żalem spoglądaliśmy z okien pociągu i obiecywaliśmy sobie, że jeszcze tam wrócimy.

img_20130926_154632

Z biegiem czasu życie nabierało coraz większego tempa. Będąc na Ukrainie, Lwów przemijał w oknach marszrutki, czasem udało mi się na chwile wbiec na stare miasto, ale zawsze w wielkim pośpiechem i z wielkim żalem, że nie mogę zostać na dłużej. Pewnego wieczoru ze znajomymi z Polski po raz kolejny rozmawialiśmy o tym, jak fajnie było by pojechać na urlop na Ukrainę. Decyzja zapadła i już miesiąc później siedzieliśmy z wypchanymi plecakami w autobusie Warszawa – Lwów. Tym razem wreszcie miałam czas, aby delektować się Lwowem, tak, jak marzyłam. Odkryliśmy jeszcze więcej wspaniałych miejsc, zapierających dech w piersiach.

Dom naukowców, był jednym z największych odkryć tego wyjazdu. W tym domu jest tyle rozkosznych sal, balkonów, okien, luster, jest nawet stara biblioteka, ale największym bogactwem są schody godne nagrania scen do filmu „Titanic”.

img_20160620_184913

We Lwowie byliśmy w lipcu, a już za nim zdążyłam zatęsknić. Nie zostało mi wiele miejsc do odkrycia w tym mieście, ale chcę tam wracać, nawet jak już wszystko zobaczę.

Dziś już wiem, Lwów – nie chwilowy romans, Lwów – to moja najprawdziwsza miłość.

 

img_20160620_110135

 

Закрий очі. Де Тебе занесли думки? Яке це місто? Коли я закриваю очі,  я бачу Львів. Це незвичайне місто, бо воно пам ятає історію і великий розквіт науки.

image-0-02-01-3dbb4799d082be5e669401578c1e12ecfd3ba9f427727c6a8cb581b5406ad51d-v

Для мене Львів важливий, тому що він асоціюється з домом. Я родом не зі самого Львова, я з Львівської області, моє рідне місто – Борислав. І хоча в це тяжко повірити, коли я ще жила в Україні, Львів для мене був зовсім чужим. Я не любила туди їздити, бо це завжди означало вставання дуже рано, довгу дорогу, візовий центр, швидкий обід і дорога в повній маршрутці в пробках додому. Одним словом нічого приємного. Ось я і не полюбила Львів за всі ці терпіння.

Мені треба було дозріти до любові до цього міста. Сталось все дуже несподівано. Я була вже студенткою і як завжди приїхала по візу. Ранок пройшов незамітно і коли в мене на руках опинився паспорт з візою, і на душі стало весело і легко, ми вирішили прогулятись вуличками міста. Це було в будний, осінній день. З неба падав дощ, на вулиці було повно людей, приїхав трамвай, хтось крикнув, машини сигналили, а я стояла десь посередині вулиці, не чуючи всього цього галасу і роздивлялась навкруги. Я пам’ятаю, як гаряче мені було на серці і як від побаченого сльозилися очі. Це був момент в якому я закохалась у Львів.

image-0-02-01-f27d77dc83d967b81737ba6eeb5b91ddc77ccdea7e96099a4ea12fc81b687ec8-v

Потім я побачила Площу Старий Ринок і не могла зрозуміти, як за таким галасом могло сховатись таке прекрасне серце. Я ходила довкола ринку і за кожним разом, минаючи ці самі будинки, бачила в них щось нового. Після ринку ми пішли подивитись Політехнічний Університет. Я не сподівалась, що цей будинок настільки гарний і що всередині я не буду в змозі вирішити чи мені робити фотографії, чи може все роздивлятись так, щоб якнайбільше запам’ятати.

img_20130926_154436

Скажіть, як це можливе, що на Львівщині люди так рідко розказують, про цю красу? Чому ми не звертаємо на це належитої уваги?

img_20130926_154405

Час швидко пройшов і нам залишилось сумним поглядом прощатись зі Львовом з вікон потягу. Ми обіцяли собі, що обов’язково повернемось туди. Минали дні, місяці, роки, а зі Львовом ми бачились знову тільки з вікон автобусів.

img_20160620_114415

Одного вечора, ми сиділи з друзями в Польщі і мріяли, як чудово було б поїхати на довгу відпустку в Україну. Місять потім, ми вже сиділи з повними рюкзаками в автобусі Варшава — Львів. Я не можу передати словами, скільки щастя було в моєму серці, коли ми могли пізнавати Львів, розтягуючи задоволення. Це був чудовий час. Цієї відпустки моїм найбільшим відкриттям у Львові був Дім Вчених. Ці розкішні зали, дзеркала, стара бібліотека, балкони — це неймовірна краса і сходи на яких можна було б записувати сцени з фільму “Тітанік”.

img_20160620_184715

У Львові залишилось, ще декілька місць, які я не бачила, але я знаю, що навіть, навіть коли я вже все побачу, я буду повертатись туди знову і знову.

Сьогодні я знаю, що Львів для мене не був коротким романом, в нас з ним серйозна любов!

img_20160620_161517

Continue Reading