Polski język – trudny język / Польська мова – тяжка мова

Z życia wzięte

Pewnego dnia, będąc jeszcze na studiach, jechałam pociągiem do Przemyśla. Podróż do Przemyśla zajmowała wtedy jakieś 12 godzin. Nie miałam z tego powodu do nikogo żalu, ponieważ w tamtych czasach wiedziałam, że jest to najtańszy sposób, żeby dotrzeć na Ukrainę. Na szczęście nie było tłumów, więc można było bez problemu wyciągnąć nogi i poczytać książkę. W moim przedziale siedziała starsza pani oraz pan w średnim wieku. Gdzieś po 3 godzinach jazdy pan skończył spać a starsza pani właśnie doczytała swoją gazetę. Rozmowa zaczęła się od pogawędki o pogodzie, potem zeszła na temat kierunku podróży. Okazało się, że pani jechała do wnuków do Zamościa, a pan wracał do domu do Przemyśla. Słowo do słowa i dowiedziałyśmy się, że pan jest pracownikiem straży granicznej i nie jest przychylnie nastawiony do Ukraińców. Starsza pani na dniach skończyła książkę o Wołyniu, więc chyba nie muszę tłumaczyć, dlaczego również była wrogo nastawiona do wszystkich Ukraińców. Możesz sobie wyobrazić, jak bardzo byłam zdruzgotana, słuchając ich rozmowę. Nie przyznałam się oczywiście, że również jestem Ukrainką, bo obawiałam się ataku z ich strony. Nikt z moich współrozmówców nawet nie podejrzewał, że mogę mieć coś wspólnego z Ukrainą, a wiesz dlaczego? Bo nie mam zupełnie ukraińskiego akcentu i bardzo dobrze opanowałam język polski.

Nie od razu Kraków zbudowano

Nie zawsze, jednak, tak dobrze znałam polski. Gdy przyjechałam do Polski mówiłam może trochę lepiej niż cała reszta Ukraińców przyjeżdżających do Polski do pracy. Miałam odpowiedni zapas słownictwa, aby się skomunikować, poprowadzić dłuższą konwersację, ale często przekręcałam słowa, zdrabniałam po swojemu, a do tego mówiłam strasznie zmiękczając słowa. Pamiętam, że długo nie mogłam zapamiętać imienia mojej koleżanki z klasy Dagmary, na początku zawsze mi wychodziło Damagara. Innym razem chciałam kupić buty paradowe – he-he – chodziło mi oczywiście o pantofle. Do szkoły potrzebowałam papki, czyli teczki. Gdy po raz pierwszy wezwano mnie do odpowiedzi w szkole na języku polskim, opowiadając o synu marnotrawnym powiedziałam, że ojciec zrobił dla syna marnotrawnego imprezkę. Na pewno było tego o wiele więcej, tylko czasem z grzeczności nie zwracano mi na to uwagi.

Dziękuj za krytykę

Na szczęście u boku miałam kochaną ciocię i wujka, którzy mi wszystko tłumaczyli, jak krowie na rowie. Zazwyczaj w trakcie kolacji uczyłam się odmieniać i wymawiać prawidłowo słowa. Brzmi wspaniale, prawda? Tylko byłam wtedy nastolatką i czasem miałam dosyć tej nauki. A do tego nikt nie lubi krytyki, a ja musiałam nauczyć się ją przyjmować, bo wiedziałam, że jest w tym przypadku uzasadniona. Dziś natomiast wiem, że gdyby nie moje posłuszeństwo mówiłabym nadal z ukraińskim akcentem.

Do odważnych świat należy

W mojej szkole było jeszcze dwójka dzieci z Ukrainy i na początku ograniczałam się tylko do ich towarzystwa. Wszystko oczywiście ze względu na strach. Wspieraliśmy się nawzajem a do tego mieliśmy ten komfort porozumiewania się ze sobą w języku ukraińskim. Była to dla nas namiastka domu. Z czasem jednak trzeba było wyjść ze strefy komfortu i zacząć poznawać koleżeństwo z Polski.

Zakochaj się w książkach

Kolejnym przełomowym momentem dla mnie było przeczytanie pierwszej książki w języku polskim dla przyjemności. I tak się zaczęło moje zamiłowanie do czytania. Okazało się, że w miejskiej bibliotece jest mnóstwo ciekawych książek, więc często tam bywałam. W ten sposób uzupełniłam swoje słownictwo i nauczyłam się gramatyki polskiej.

Złote rady

Gdyby dziś ktoś miał mnie zapytać, jak nauczyć się języka polskiego, dałabym następujące rady:

  1. Otaczaj się ludźmi, mówiącymi tylko po polsku
  2. Przyjmuj krytykę, słuchaj rad i powtarzaj, aby opanować wymowę
  3. Czytaj dużo książek

To nie tak, jak myślisz

Na pierwszy rzut oka, wydaje się, że nauka języka polskiego dla Ukraińców jest czymś bardzo łatwym – wcale tak nie jest. Język ukraiński jest bardzo miękki i melodyjny, a polski, określiłabym mianem syczącego. Dla Ukraińca opanowanie polskiej wymowy jest bardzo pracochłonne, znam kilka osób, które pomimo to, że mieszkają w Polsce tyle co ja albo i dłużej wciąż zdradzają się swoją wymową. Jeśli chcesz okazać trochę życzliwości komuś, kto dopiero przyjechał do Polski, poprawiaj go – tym samym pomożesz tej osobie opanować język tak jak należy.

Pamiętaj, polski język – trudny język!

Do następnego!

Історія з життя

Одного разу, будучи студенткою, я їхала в Поїзді з Гдині в Перемишля. Поїзд цей тоді їхав 12 годин, але я не возмущалась, бо знала, що так буде найдешевше доїхати в Україну. На превелике моє щастя, в моєму купе не було багато людей і я могла зручно собі сісти і почитати книгу. Окрім мене в купе була старша жінка і середнього віку мужчина. Пройшло 3 години і жіночка закінчила читати свою газету, а мужчина пробудився зі сну. Ось вони і почали розмовляти. Спочатку говорили про погоду, потім про те, куди їдуть. Старша жінка їхала до онуків в Замость, а мужчина в Перемишль додому. Слово за слово і виявилось, що він працює пограничником і не дуже любить українців. Жіночка також мала негативне ставлення до українців, бо якраз на днях закінчила читати книгу про Волинь. Можете собі уявити, як мені було тяжко це все слухати. Розмовляючи з ними, я не згадувала про те, що я українка – мені було, щиро кажучи страшнувато. А самі вони й не догадались, бо я на стільки знаю польську мову, що ніхто й не подумав би, що я не звідси.

Я не геній

Мабуть, багато з вас зараз подумає, що я так завжди говорила на польській. Ні! Це не так! Коли я приїхала в Польщу я знала мову, може трошки краще, ніж решта українців, які приїжджають сюди на роботу. Неодноразово мені бракувало слів, а ще я смішно здрібнювала слова і мала український акцент. Не треба було довго зі мною розмовляти, щоб зрозуміти, що я приїжджа. А знаєш, скільки смішних ситуацій в мене спочатку було через мою польську мову? Ось уяви, я прийшла перший день в школу і однокласниця каже мені своє ім’я, а я не вмію його ані повторити, ані запам’ятати. Вона називалась Дагмара, а я десь місяць її називала Дамагара. Пам’ятаю, як я хотіла купити собі туфлі і вирішила, що це на польській буде „paradne buty” – що дослівно перекладається, взуття на парад. А ще, не знала, як сказати, що шукаю папку, ось просто вставила слово папка в речення на польській – саме собою, ніхто того слова не зрозумів. На уроці польської мови мені треба було розказати про блудного сина і я сказала, що отець зробив блудному сину „imprezkę” – тобто перекладаючи на україньську зробив йому тусовку. Думаю, я ще більше смішних речей тоді говорила, але не всі мене поправляли, щоб мене не соромити.

Дякуй за критику

На превелике щастя, моя тітка і дядько мене поправляли за кожним разом. Кожного дня на вечері я з ними вчилась відмінювати слова і вимовляти їх правильно. Чудово, правда? – Так, ось тільки, я тоді була в підлітковому віці і часто не була в захваті від того, що весь час треба вчитись. Принімати критику, також треба було навчитись, бо мене на кожному кроці поправляли. Сьогодні, я впевнена, що завдяки тому, я говорю на польській, так, як поляки і тому дуже вдячна тітці і дядьку за це все.

Заведи нових друзів

В моїй школі в Польщі було ще двоє дітей з України. Зрозуміло, що спочатку ми спілкувались тільки між собою. Ми розмовляли українською,  бо нам так було легше, а ще це нам давало почуття дому і безпеки. Невдовзі, само собою ми покорили свій страх, щоб ближче познайомитись з нашими новими друзями зі школи. Це рішення було дуже вдалим, бо ми більше часу проводили з польськими дітьми і тим самим краще пізнавали мову.

Полюби читати

Важливим моментом в моїй науці польської мови, була перша прочитана просто для релаксу книга. Я пам’ятаю ще її назву – це була „Poczwarka”. Вона мені так сподобалась, що коли я закінчила її читати, мені захотілось знову щось почитати. Виявилось, що в міській бібліотеці багато цікавих книг і потім я часто туди ходила, і багато читала. Саме книги навчили мене граматику і збільшили мій запас слів.

Золоті ради

Якби хтось мене запитав, як навчитись польську мову, я б дала ці поради:

  1. Оточуйся поляками, перебуваючи з ними навчишся розмовну мову і перестанеш боятись говорити на польській
  2. Не бійся критики, приймай її з вдячністю, допитуй, поправляйся – таким способом навчишся правильного акценту
  3. Читай книги на польській – тут в бібліотеці багато цікавої літератури, знайди щось для себе і читай..читай…читай…

Є за що боротись

Можливо, тобі здається, що польська мова легка – думаю договоритись з поляками легко, але правильно і гарно розмовляти, і писати не так легко. Ця мова, як і кожна інша вимагає часу і науки. Я впевненна, що варто її знати добре, адже зі знанням мови ти можеш  навчатись безплатно в Польщі в інституті, знайти гарно платну роботу в офісі, дістати карту поляка (про неї я писала тут) , карту постійного перебування, громадянсьтво.

Успіхів тобі!

Якщо в тебе виникли питання, не соромся – пиши – я на всі відповім.

До зустрічі!

 

Continue Reading

Moje miejsce / Моє місце

dscf0803

Są takie miejsca, do których lubimy wracać. Niektóre z nich są bliskie sercu z powodu pięknych wspomnień, inne zaś zapadły w pamięć z niewiadomych powodów. Mam sporo takich miejsc – jedne z nich są w Gdańsku, inne w innych miastach Polski, Ukrainy i w innych krajach Europy. Lubię wracać do tych miejsc, bo są moją oazą. Dziś chcę Ci opowiedzieć o miejscu, które jest bliskie mojemu sercu w moim rodzinnym mieście.

Moje rodzinne miasto znajduje się na Ukrainie w obwodzie Lwowskim. Miasto nazywa się Borysław. W Borysławiu chodziłam do szkoły podstawowej i gimnazjum, tu nauczyłam się języka polskiego, tańca, śpiewu i wiele wiele innych rzeczy. W Borysławiu bywam bardzo rzadko, ale każdy taki pobyt, wnosi w moje życie powiew świeżego powietrza.

dscf0807

Moim ulubionym miejscem do którego z przyjemnością wracam jest park miejski.

Czemu lubię do niego wracać? – Ponieważ mam z nim sporo miłych wspomnień z czasów szkoły, ponieważ jest tam mnóstwo pięknych ptaków, które wcale nie uciekają na widok ludzi, czarnych wiewiórek, które ze sobą się bawią i ślicznych dzikich kwiatów.

dscf0844

Może nie każdy widzi w nim tyle piękna co ja, bo oprócz wspomnianych przeze mnie zalet są oczywiście i wady tego miejsca. Kiedyś miejski park tętnił życiem – w każdą niedzielę całe rodziny zbierały się w tym miejscu, żeby zaczerpnąć trochę rozrywki. Było tu trochę huśtawek dla dzieci, kawiarnia pod gołym niebem, można było usiąść na ławeczce lub trawniku i miło spędzić czas. Była też scena letnia, gdzie były występy i konkursy. Dziś wszystkie wspomniane przez ze mnie atrakcje są przeszłością. Huśtawki nie działają, kawiarnie wiele lat temu zamknęli, scena letnia została zniszczona przez wandali. Z przykrością patrzę na te zmiany, ale dla mnie największą atrakcją w moim parku są wspomnienia. Za każdym razem, kiedy tu wracam czuję jakbym znów wróciła do czasów dzieciństwa – widzę ścieżkę, którą codziennie chodziłam do szkoły, ławeczkę na której spędziłam mnóstwo godzin z koleżankami, scenę na której tańczyłam, czy huśtawkę do której zawsze były wielkie kolejki starszaków. Za każdym razem spacerując moim parkiem przypominam sobie miłe chwile i na sercu czuję radość.

dscf0823

Dziś w parku można spotkać moje koleżanki ze szkoły  z wózkami, bądź starsze panie łuskające ziarna słonecznika na ławce. Dzisiejsza młodzież z Borysławia spotyka się w nowych knajpach w centrum miasta, młodzież z 90 tych zaś spędzała większość czasu w parku. W parku świętowaliśmy rozpoczęcie i zakończenie roku, wagarowaliśmy, randkowaliśmy, spotykaliśmy się po szkole. Ciekawe czy wszystkim moim znajomym ze szkoły park przywołuje tyle miłych wspomnień co mi.

dscf0839

Tym razem mój park przywitał mnie zapachem wiosny, zielonymi liśćmi, pięknymi kwiatami i śpiewem ptaków – nic piękniejszego nie mogłabym sobie wymyślić.

Gdzie znajduje się miejsce w którym czujesz wewnętrzną radość?

Opowiedz mi!

dscf0831

 

В кожного є своє місце, до якого його тягне і до якого він охоче повертається. В мене багато таких місць. Одні з них мені дорогі, через спогади, а інші сама не знаю чому. Я люблю декілька місць в Гданську, але також в мене є улюбленні місця в інших містах Польщі, України і інших країнах Европи. Всі ці місця поєднує одне — я їх називаю своєю оазою. Ці місця дають мені енергію, щастя і освіжають погляд на життя.

dscf0832

Сьогодні я розкажу Тобі про мою оазу в моєму рідному місті. Моє родинне місто — Борислав, що на Львівщині. В Бориславі я навчалася в школі, тут я навчилась танцювати, співати і саме тут я навчилась польської мови. В Бориславі я буваю дуже рідко, але кожен мій приїзд сюди є як подих свіжого повітря.

dscf0806

Моє улюблене місце в Бориславі — це парк. Чому саме парк? – Тому що тут гарна природа, співають пташки, бігають білочки, цвітуть квіти.

dscf0845

Можливо не кожен в цьому парку бачить стільки позитиву, як я. Колись в ньому було на багато краще — кожної неділі тут збиралися цілими сімями, щоб розважитись. Тут було багато качель, кафе, можна було подивитись концерт в літньому театрі, сісти на лавочці або на траві і просто насолоджуватись вихідними. Зараз більшість качель не працює, кафе закрили, літній театр рознесли якісь бандити. Мені сумно це бачити, але для мене в цьому парку найбільш важливі є приємні спогади. Кожного разу, коли я сюди приходжу я якби знову повернулась в дитинство — ось моя стежинка, яка вела мене до школи, а ось тут лавочка на якій я просиділа стільки часу з подругами, а тут сцена, на якій я виступала, качеля, до якої завжди була величезна черга старшокласників. Пройдусь моїм парком і відчуваю дитячу радість і спокій.

dscf0812

В парку сьогодні можна зустріти моїх подруг з дітьми або ж бабусь, які їдять насіння на лавочці. Молодь тепер сидить в барах в центрі. В 90-тих молодь майже весь час проводила в парку. Тут ми святкували перший і останній дзвінок, тут прогулювали уроки, ходили на побачення, сиділи після уроків. Цікаво, чи у всіх моїх друзів зі школи є стільки ж гарних спогадів пов’язаних з парком.

dscf0808

Цього разу мій парк привітав мене запахом весни, співом пташок і першими весняними квіточками — гарнішого привітання я собі і не уявляла.

В якому місці Ти відчуваєш радість?

Розкажи!

dscf0841

dscf0824

Continue Reading

Wielkanocne tradycje na Ukrainie / Великодні традиції в Польщі

17

Hej!

Nie mogę uwierzyć, że już wielki piątek i za dwa dni będziemy w gronie najbliższych jeść wielkanocne śniadanie. Przedświąteczny czas jest pełny przygotowań, pełnych autobusów, pociągów i hałasu. Wszyscy starają się oszukać czas, aby zdążyć w ciągu zaledwie dwóch dni zrobić jak najwięcej, żeby spokojnie usiąść przy wielkanocnym stole. Ja w tym roku wyjątkowo spędzam Wielkanoc na Ukrainie. Wyjątkowo, bo zazwyczaj Święta Wielkanocne w Polsce i na Ukrainie przypadają w różnych terminach i ciężko jest wszystko zgrać, aby przyjechać w ten czas do domu.

8

Dziś opowiem Ci jak wyglądają święta na Ukrainie. A moim ukraińskim czytelnikom opowiem o świętach w Polsce.

Jak wyglądają święta na Ukrainie?

Bardzo podobnie jak i w innych europejskich miastach. Jest jednak kilka ciekawostek, którymi chciałabym się z Tobą podzielić. Zacznę od wielkiego piątku- w ten dzień przed cerkwiami na Ukrainie są ogromne kolejki. Dokąd prowadzą? Te kolejki są do Grobu Pańskiego. Na Ukrainie każdy wierzący w wielki piątek idzie do grobu Pańskiego, aby ucałować ciało Pana Jezusa. Ciekawym jest też to, że do Grobu Pańskiego trzeba iść na czczo. Dlatego też największe kolejki są z samego rana, a najmniejsze (czeka się około godzinki) wieczorem – przecież mało kto wytrzyma post na samej wodzie przez cały dzień. W sobotę na Ukrainie tak jak i w Polsce idziemy święcić pokarm w koszykach. A co znajdziemy w wielkanocnym koszyku? Korzeń chrzanu, masło, ocet, sól, kiełbasę, wędlinę, jajka i najważniejsze – Paskę (Paska na zdjęciu poniżej).

paska

 

Paska – jest to tzw. babka z ciasta drożdżowego z  rodzynkami, która jest obowiązkowym elementem świąt. Każda gospodyni stara się, aby wyszła jej jak najpiękniej, dlatego piecze je w takiej ilości, aby chociaż jedna z nich była idealną. Moja babcia była mistrzynią w robieniu Paski – zawsze jej wychodziły pięknie i pysznie. Pamiętam, jak pewnego razu przed świętami babci nie udała się Paska i ona stwierdziła, że w takim razie jest już za stara i na pewno niedługo umrze. Myślę, że to wspomnienie jest wspaniałym odwzorowaniem, tego jak bardzo liczy się Paska na Ukrainie.

15

Na wielkanocne śniadanie obowiązkowym daniem jest mieszanka pokrojonych wędlin, kiełbasy, jajek, tartego chrzanu i to wszystko jest polane octem – oczywiście wszystkie te składniki muszą być poświęcone. Do tego dania jemy kawałek Paski posmarowanej masłem. Wielkanoc jest dniem w którym zapraszamy do siebie gości, możemy również spodziewać się niezapowiedzianych gości – gdyż każdy jest przygotowany na świętowanie. Na Ukrainie mamy również lany poniedziałek, ciekawą tradycją w moim regionie jest to, że u mnie w mieście mamy lany poniedziałek, a w mieście obok – lany wtorek. Szczerze mówiąc o lanym wtorku słyszałam tylko tutaj. W lany poniedziałek/ wtorek zalecam uzbroić się w uśmiech, ponieważ na ulicy spotkasz mnóstwo chłopaków z wiadrem pełnym wody i na pewno nie będą Cię oszczędzać.

Tym pozytywnym akcentem dziś skończę, ponieważ muszę trochę przyłączyć się w przygotowania do świąt.

16

Zostawiam Cię ze zdjęciami zrobionymi w moim kochanym Lwowie dwa dni temu. Z okazji Wielkanocy jest tam piękny jarmark tuż naprzeciwko Opery Lwowskiej.

6

11

18

20

Привіт!

Аж не віриться, що вже великодня п’ятниця і що вже за два дні буде Пасха.

14

В цьому році я на Пасху вдома. Давненько я не була на Великдень в Україні — переважно свята ці в Польщі швидче ніж у нас, тому тяжко все поєднати так, щоб приїхати. Тому я дуже рада, що в 2017 в нас Пасха в один день.

2

Я вирішила написати на польській про те, як виглядає Пасха в Україні — але Тобі це не буде цікаво.

Тому я краще тобі розкажу, чим відрізняється святкування в Польщі.

21

В Польщі від четверга в костьолі особливі літургії — особливі, тому що довгі і більш святкові — до приготувань її підключається багато віруючих. Віруючі читають псалми, співають, іграють в театральних постановках про Ісусові страсті. В суботу в ночі є неймовірно гарна служба на якій на подвір’ї костела палять вогнище. Якщо в Твоєму місті є костел — я тобі пропоную піти подивитись. Окрім того, в суботу також святиться кошик — ось тільки кошики невеличкі, а всередині ми знайдем тільки символічний кусок ковбаси, два — три яйця — крашанки, хліб, кусочок пирога, масло, хрін, сіль, баранець і прикрашають зеленими гілочками. В Великодній сніданок господар ріже свячене яйце і подає кусочок кожному, при тому всіх вітає зі святами. На столі на свіх чекає журек — це святковий суп, який подається з половинками вареного яйця і з білою вареною ковбасою. Частенько в цей день на обід подають печену качку, гуску або курку. Окрім традицій за столом в Польщі є традиція давати подарунки дітям від зайця. Ці подарунки невеличкі — переважно солодощі — наприклад святкові шоколадні яєчка або шоколадний заєць – яких в магазинах в цей період повно. В деяких домах подарунки від зайця ховають в траві або в кущиках під домом – дитина мусить ходити і шукати свій подарунок. Понеділок в Польщі також обливний — але обливаються тільки вдома, на вулицях ніхто не ризикуватиме обливатись, бо за це можуть оштрафувати.

5

На сьогодні це все — треба й мені допомогти приготовити свята.

12

 Сьогоднішні фотографії є з мого улюбленого Львова, які я зробила два дні тому. Там навпротів Оперного Театру зараз великодній ярмарок.

4

7

10

13

22

Continue Reading

Lwów / Львів

ce

Zamknij oczy, wyobraź sobie miejsce w którym chciałabyś się okazać. Które miasto masz przed oczami? Ja mam przed oczami Lwów. Lwów to bardzo wyjątkowe miasto, takie jak w Polsce Kraków, w Czechach Praga, na Litwie Wilno. Lwów jest wyjątkowy, bo jego uliczki pachną historią i pamiętają czasy świetności, gdy można było go śmiało porównać do Paryża.

img_20130926_085952

Dla mnie Lwów jest jednak wyjątkowy z innego powodu. Moje miasto rodzinne znajduje się w odległości 100 km od Lwowa, więc dla mnie kojarzy się on z domem. Jednak nie było tak od zawsze – Lwów dla mnie, jako dziecka, był kojarzony z formalnościami, urzędami i ogólnym pośpiechem i hałasem. Ośmielę się i powiem, że do któregoś roku życia wręcz go nie lubiłam, a gdy musiałam tam jechać opierałam się rękoma i nogami. Było tak, ponieważ wyjazd do Lwowa zawsze oznaczał pobudkę wcześniej rano, potem stanie w kolejce do urzędu, szybki obiad i długi i męczący powrót do domu zatłoczoną marszrutką lub pociągiem.

img_20160619_121029

Do tej miłości musiałam dojrzeć. Pamiętam ten moment zaiskrzenia między nami. Byłam studentką, do Lwowa przyjechałam w celu załatwienia formalności związanych z wizą. Poranek zleciał w mgnieniu oka i gdy już wizę miałam w paszporcie a na sercu czułam ulgę, zdecydowaliśmy się wrócić do domu wieczornym pociągiem, żeby trochę pozwiedzać Lwów. Było deszczowe jesienne popołudnie. Środek tygodnia. Na ulicach pełno samochodów, studentów, ktoś krzyczy, ktoś trąbi, jedzie tramwaj, ktoś coś sprzedaje. Przestałam słyszeć, wpatrywałam się w domy, wwąchiwałam się w zapach starych kamienic, a w sercu czułam pożar. Gdy pierwszy raz weszłam na Plac Stary Rynek we Lwowie, nie mogłam wyjść z podziwu, że to głośne miasto ma takie serce. Krążyłam rynkiem, jak otumaniona i za każdym razem odkrywałam jakiś nowy szczegół, wydawało mi się że za tym zakrętem, który już mijałam, widzę nową uliczkę. Ten moment był wyjątkowy.

img_20160619_220908

Następnym moim odkryciem była Lwowska Politechnika. Nie miałam zielonego pojęcia o tym, że ta uczelnia jest taka piękna. Dziwne, że jako dziecko z rozmowy dorosłych nigdy nie wyłapałam nic na temat tego, jaki to piękny budynek i jak ozdobne ma wnętrze. Gdy weszliśmy do środka nie wiedziałam czy robić zdjęcia czy dać się pochłonąć emocjom i rozglądać się na wszystkie boki, aby zobaczyć jak najwięcej i zapamiętać te obrazy. Czas uciekł nieubłaganie, a my z wielkim niedosytem i żalem spoglądaliśmy z okien pociągu i obiecywaliśmy sobie, że jeszcze tam wrócimy.

img_20130926_154632

Z biegiem czasu życie nabierało coraz większego tempa. Będąc na Ukrainie, Lwów przemijał w oknach marszrutki, czasem udało mi się na chwile wbiec na stare miasto, ale zawsze w wielkim pośpiechem i z wielkim żalem, że nie mogę zostać na dłużej. Pewnego wieczoru ze znajomymi z Polski po raz kolejny rozmawialiśmy o tym, jak fajnie było by pojechać na urlop na Ukrainę. Decyzja zapadła i już miesiąc później siedzieliśmy z wypchanymi plecakami w autobusie Warszawa – Lwów. Tym razem wreszcie miałam czas, aby delektować się Lwowem, tak, jak marzyłam. Odkryliśmy jeszcze więcej wspaniałych miejsc, zapierających dech w piersiach.

Dom naukowców, był jednym z największych odkryć tego wyjazdu. W tym domu jest tyle rozkosznych sal, balkonów, okien, luster, jest nawet stara biblioteka, ale największym bogactwem są schody godne nagrania scen do filmu „Titanic”.

img_20160620_184913

We Lwowie byliśmy w lipcu, a już za nim zdążyłam zatęsknić. Nie zostało mi wiele miejsc do odkrycia w tym mieście, ale chcę tam wracać, nawet jak już wszystko zobaczę.

Dziś już wiem, Lwów – nie chwilowy romans, Lwów – to moja najprawdziwsza miłość.

 

img_20160620_110135

 

Закрий очі. Де Тебе занесли думки? Яке це місто? Коли я закриваю очі,  я бачу Львів. Це незвичайне місто, бо воно пам ятає історію і великий розквіт науки.

image-0-02-01-3dbb4799d082be5e669401578c1e12ecfd3ba9f427727c6a8cb581b5406ad51d-v

Для мене Львів важливий, тому що він асоціюється з домом. Я родом не зі самого Львова, я з Львівської області, моє рідне місто – Борислав. І хоча в це тяжко повірити, коли я ще жила в Україні, Львів для мене був зовсім чужим. Я не любила туди їздити, бо це завжди означало вставання дуже рано, довгу дорогу, візовий центр, швидкий обід і дорога в повній маршрутці в пробках додому. Одним словом нічого приємного. Ось я і не полюбила Львів за всі ці терпіння.

Мені треба було дозріти до любові до цього міста. Сталось все дуже несподівано. Я була вже студенткою і як завжди приїхала по візу. Ранок пройшов незамітно і коли в мене на руках опинився паспорт з візою, і на душі стало весело і легко, ми вирішили прогулятись вуличками міста. Це було в будний, осінній день. З неба падав дощ, на вулиці було повно людей, приїхав трамвай, хтось крикнув, машини сигналили, а я стояла десь посередині вулиці, не чуючи всього цього галасу і роздивлялась навкруги. Я пам’ятаю, як гаряче мені було на серці і як від побаченого сльозилися очі. Це був момент в якому я закохалась у Львів.

image-0-02-01-f27d77dc83d967b81737ba6eeb5b91ddc77ccdea7e96099a4ea12fc81b687ec8-v

Потім я побачила Площу Старий Ринок і не могла зрозуміти, як за таким галасом могло сховатись таке прекрасне серце. Я ходила довкола ринку і за кожним разом, минаючи ці самі будинки, бачила в них щось нового. Після ринку ми пішли подивитись Політехнічний Університет. Я не сподівалась, що цей будинок настільки гарний і що всередині я не буду в змозі вирішити чи мені робити фотографії, чи може все роздивлятись так, щоб якнайбільше запам’ятати.

img_20130926_154436

Скажіть, як це можливе, що на Львівщині люди так рідко розказують, про цю красу? Чому ми не звертаємо на це належитої уваги?

img_20130926_154405

Час швидко пройшов і нам залишилось сумним поглядом прощатись зі Львовом з вікон потягу. Ми обіцяли собі, що обов’язково повернемось туди. Минали дні, місяці, роки, а зі Львовом ми бачились знову тільки з вікон автобусів.

img_20160620_114415

Одного вечора, ми сиділи з друзями в Польщі і мріяли, як чудово було б поїхати на довгу відпустку в Україну. Місять потім, ми вже сиділи з повними рюкзаками в автобусі Варшава — Львів. Я не можу передати словами, скільки щастя було в моєму серці, коли ми могли пізнавати Львів, розтягуючи задоволення. Це був чудовий час. Цієї відпустки моїм найбільшим відкриттям у Львові був Дім Вчених. Ці розкішні зали, дзеркала, стара бібліотека, балкони — це неймовірна краса і сходи на яких можна було б записувати сцени з фільму “Тітанік”.

img_20160620_184715

У Львові залишилось, ще декілька місць, які я не бачила, але я знаю, що навіть, навіть коли я вже все побачу, я буду повертатись туди знову і знову.

Сьогодні я знаю, що Львів для мене не був коротким романом, в нас з ним серйозна любов!

img_20160620_161517

Continue Reading